Передвиборча казка про Попелюшку та Блазня. Аналогії.

Сьогодні навіть маленькі діти говорять про вибори та політику.

На питання однієї дівчинки: "За якого ти кандидата?", - інша цілком притомно висвітлила погляди своїх батьків. Подумалось, що той кандидат - "не мій герой". 

Проте людські вподобання засвідчували інше. За Блазня віддавали свої голоси: старенький згорблений дідусь з ковінькою, бабусі на лавочці, молодий водій таксі, середнього віку охоронець музею, представниця силових структур, працьовитий селянин, і, навіть, інтелектуал від науки.

Можливо, у їх головах засіли деякі паттерни від  дитячих казок, що сформували погляди на світ та на своє місце у світі?

…Улюблена казка дівчат - про Попелюшку, яка знаходить Принца, і потрапляє до шикарної дійсності. Улюблена казка чоловіків - як швидко та легко розбагатіти, а потому, - стати сильним, впливовим. Наголосимо на тому, що  - без значних зусиль. Все, що об’єднує тих та інших - бачити образ «брутального»  принца, якого «зробили» гроші, влада та необхідні зв’язки. Розумію, що таку казку ще не складено, однак дійсність підтверджує реальність запитів.

Сучасний Блазень від політики відповідає таким запитам. Трохи схожий на принца, бо молодий, багатий, брутальний, тощо. Але, водночас, як вміє обіцяти! І мстити також.. Комплекс Наполеона, кажете? Можливо. Проте маси прагнуть помсти: неважливо кому, головне – помститися. Помститися за свої втрачені надії, нереалізовані можливості, нездійсненні мрії, невиправдані прагнення. Бажання помсти затуляє все – і здоровий глузд, і логіку почуттів, і таку тонку матерію, яка називається релігійністю… Головне: «Зробити їх всіх»… І стати героєм. Або геройкою… 

А далі, за відомою формулою, - слід дати масам «хліба й видовищ». Отож, вже на слуху почуте, але не обіцяне: зниження тарифів, гідний рівень життя (із «країни мрій»), стадіон емоцій та постійне відео-шоу від агресивного, хамовитого блазня-перевертня. Відчуваєте, вже трохи лячно стає від абсурдної ірреальності? Тож, це дуже зручно – налякати людину тим, що вона не розуміє. А чим більше абсурду – тим скоріш настає «роздвоєння особистості»: пам’ятаєте передвиборчу радіо-рекламу про «всі ми президенти»,  де ніби «я», але це не «Я»? Вже голова йде обертом?

Мораль цієї казки: обирайте розумних, їх легше буде прийняти. І йти за ними  буде безпечніше.